Коротка історія розвитку гірничої справи

У більшості країн вугілля є основним енергетичним сировиною. Першим, хто описує у своїх творах мінерали, був видатний поет стародавньої Еллади Гомер (приблизно VII - IX ст. До н.е.). У своїх поемах він згадує 16 найменувань мінеральної сировини і лише через 800 років римський поет Вергілій (70-19 рр. До н.е.) згадує 22 види мінералів. Згадка про вугілля знаходимо у Аристотеля (340 рік до н. Е.); про використання «гірської речовини» в ковальській справі писали Теофраст і Пліній (320 рік до н. е.). Швидше за все це було буре вугілля, що видобувається на півночі Греції або в Італії (в Лігурії). У Китаї про вугілля знали ще раніше - у 2 столітті до н. е.

У середні століття перші згадування про вугілля відносяться до 10 століття в зв'язку з видобутком його в Саксонії.

За відомостями археологів, населення на території нинішнього Донбасу було знайоме з властивостями кам'яного вугілля ще в бронзовому столітті (кінець VI - початок I тисячоліття до н. Е.).

Початок промислового освоєння Донбасу в першу чергу пов'язано з видобутком солі. З давніх часів ропа Торський соляних озер використовувалася для виробництва солі. Активізувався цей процес в кінці XVI ст., коли сотні жителів Лівобережної України і південних повітів Росії стали приїжджати на Тор за сіллю.

У 1721 року рудознавец Г.Капустін підтвердив наявність промислових скупчень кам'яного вугілля поблизу річки Сіверський Донець.

Перші розробки вугілля для промислових цілей розпочато за наказом Петра I в Донбасі. У районі нинішнього Артемівська в 1723 році були побудовані шахти. Вугілля використовувалося для випарювання солі з розсолу і в ковадлах.

У 80-90-х роках 18 століття гірничий чиновник М. Аврамов відкрив нові численні скупчення кам'яного вугілля, в тому числі і в районі Лисичанська. З цього часу почалося інтенсивне промислове освоєння Донбасу, яке було обумовлено необхідністю забезпечення вугіллям Чорноморського флоту (з 1789 року) і Луганського ливарного заводу (з 1796 року). У 1799 р на Лисичанському руднику з кам'яного вугілля випалили кокс для Луганського заводу, поклавши початок виробництву коксу в країні. 4 жовтня 1800 року на заводі повіяли доменну піч і з місцевої руди на донецькому вугіллі отримали чавун. Це була перша в Донбасі виплавка чавуну на мінеральному паливі.

Для довідки: Десять найбільших вугільних басейнів світу: Аппалачский (США), Рурський (ФРН), Верхньо-Сілезький (Польща), Донецький (Україна), Кузнецький і Печорський (Росія), Карагандинський (Казахстан), Фушунскій (Китай).

У 1827-1828 рр. експедиція гірничого інженера А.Олівьері в районі сел. Старобешеве виявила кілька вугільних пластів. У 1832 р експедиція гірничого інженера А. Іваницького початку пошукові роботи в районі річки Кальміус. Відомий вчений і гірничий інженер Е. Ковалевський в 1827 р склав першу геологічну карту Донбасу, на яку завдав 25 відомих йому родовищ мінералів. Саме Ковалевський вперше ввів поняття «Донецький гірничий басейн», «Донецький басейн» або Донбас.

Значне зростання видобутку вугілля в Донецькому басейні стався після того, як почали будувати залізниці в 70 рр. 19 в. У 1916 р в Донбасі було видобуто 28,6 млн. т вугілля. Але в зв'язку з початком першої світової війни, жовтневої революції 1917 р, а потім і початком другої світової війни кількість видобутого вугілля знизився до 5,6 млн. т в 1919 р. Шахти і вугільна промисловість були порушені. До кінця громадянської війни в Донбасі з 3,5 тис. діючих шахт в робочому стані залишилися лише 893. 2376 вугільних підприємстві потребували капітального ремонту. В кінці 20-х - початку 30-рр. Донбас перетворився на величезний будівельний майданчик. Були запущені Краматорський завод важкого машинобудування (1933 г.), Маріупольський металургійний завод «Азовсталь» (1934 г.). У 1929 р була введена в лад найбільша в СРСР доменна піч на Макіївському заводі. Розпочала роботу Зуївська електростанція (1931 р) потужністю 150 тис. КВт, були побудовані Курахівська і Краматорська ТЕС. У цей період Донбас стає одним з найбільших центрів машинобудування.

Стаханівський рух виник в 1935 році і названо по імені забійника шахти «Центральна-Ірміно» (Донбас) О. Г. Стаханова, що здобув в ніч з 30 на 31 серпня 1935 роки за зміну (5 ч. 45 хв.) 102 тонни вугілля при нормі в 7 тонн, а згодом 19 вересня - 227 тонн. Стаханівський рух серйозно матеріально заохочувався преміями і пропагувався.

За роки II Світової війни цілковитого руйнування зазнали коксохімічні заводи. У руїнах перебувала машинобудівна галузь. Величезний збиток був заподіяний залізничних магістралях. Зруйновано 8000 км залізничних колій, 1500 мостів, 27 локомотивних депо, 28 вагонних депо і вагоноремонтних пунктів, 400 вокзалів і станційних будівель, понад 250 тис. Кв. м житла залізничників. Повністю були виведені з ладу механізовані гірки станцій Ясинувата, Дебальцеве, Червоний Лиман.

Відродження їх почалося в 1943 р і на кінець 1950 року вже було видобуто 78.0 млн.т вугілля. Прискореними темпами відроджувалися підприємства. У 50 рр. були побудовані 37 нових шахт. Інтенсивний промисловий розвиток Донбасу перетворив його до середини 80-х в один з найбільш урбанізірованних регіонов України - 90% жителів усієї області проживало в містах.

Потім почався спад промисловості. У 1996 р. в Україні було видобуто лише 71.7 млн т вугілля при його потреби 100-110 млн.т в рік.

Вугілля з одного з експортних товарів країни перейшло до категорії імпортних. Україна щороку повинна була закупити 20-30 млн.т вугілля з-за кордону.

Причиною спаду (крім об'єктивних - розробка вугілля на великих глибинах, ускладнення умов розробки пластів) були: старіння шахтного фонду, зношеність обладнання, відсутність високоефективної виїмкових техніки, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, неплатоспроможність споживачів вугілля і самих вугіллядобувних підприємств.

Щоб уникнути подальшого поглиблення кризи в лютому 1996 р. Виходить Наказ Президента України «Про структурну перебудову вугільної промисловості», що поклала початок її реструктуризації. У 1996 р. усі шахти отримали самостійність (статус юридичної особи), почалося виділення їх з об'єднань, утворилося 18 державних холдингових компаній. Надання підприємствам самостійності передбачає подальшу приватизацію найбільш конкурентоспроможних.

Але фактично активно здійснювалася лише ліквідація шахт, яка триває і сьогодні. Рішення інших завдань не було завершено. Як зазначала Рахункова палата, закриття шахт супроводжується розбазарюванням придатного до експлуатації майна, нецільовим використанням і незаконним привласненням бюджетних коштів; вкрай слабо ведеться захист працівників, що вивільняються.

У 1996 році в Україні налічувалося близько 230 вугледобувних підприємств. І тільки 25% з них були беззбитковими і добували більше 50 млн.т вугілля на рік. На 1.01.2003 року видобуток вугілля в Донбасі здійснюють 38 структурних підрозділів, які об'єднують 169 шахт і 3 розрізи. З них 62 шахти видобувають коксівне вугілля.

Програмою розвитку вугільної промисловості України передбачено будівництво нових шахт на розвіданих вугленосних площах Західного, Південного і Північного Донбасу, Південно-Західного району Львівсько-Волинського басейну, родовищ бурого вугілля для відкритих робіт Дніпровського басейну і Дніпровсько-Донецької западини. Для цього в Донбасі підготовлено 49 ділянок для закладки нових шахт, в Львівсько-Волинському - 4, Дніпропетровській - 8 родовищ, з них 4 для відкритих робіт.

Нові та реконструйовані шахти оснащені сучасною технікою і технологією робіт, повинні забезпечити значне підвищення безпеки і продуктивності праці гірників, знизити вартість вугілля, що видобувається, поліпшити техніко-економічні показники гірничих підприємств. НА ПОЧАТОК